Нова книга віршиків від Янка Гортала! Підтримати проект!

Ведмеже бажання

Один карпатський ведмідь дуже хотів літати.

"Качки ж літають", - міркував він, - "І гуси теж: ґелґочуть і літають собі досхочу. Напевно, не така це вже й складна штука - літати".

Ведмідь старанно махав велетенськими лапами, та все було марно. Деколи за цими вправами йому вдавалось нічого не розтрощити.

"Гаразд, курки літають поганенько. А пінгвіни - до речі, теж птахи - цього взагалі не вміють, - вів далі ведмідь, - Але ж я не курка і не пінгвін! Проте горобці ще й як літають. Такі малі-малі, а ширяють мов планери."

Ведмідь зітхав і починав дужче махати лапами, уявляючи себе горобцем, ще й підстрибував при цьому. Але тільки здіймав вітер, завалював навколишні смеречки та ледь не до смерті лякав місцевих зайців і білок.

А одного разу, зістрибнувши з гілки у ставок (йому здавалось, що для зльоту, можливо, не вистачає висоти), ведмідь так настрахав жаб на лататті, що бідолашні почали заїкатися. Це стало модним і доволі швидко розповсюдилось, тож з тих пір усі жаби замість "Кум! Ква!" кажуть "Кум! К-к-в-а-а-а-а".

Ведмеже бажання

Якось вночі нашому ведмедю наснився страшний сон, в якому літали ну просто всі: і ті зайці з білками, і вовки, і лиси, і навіть миші. Їжачки робили в повітрі усілякі викрутаси, а благородні олені, немов якісь лісові авіалайнери, поважно тримались курсу. Та що там казати: дикий кабан, з яким ведмідь мав давню суперечку, - і той літав так, наче все життя тільки цим і займався. Та ще й дражнився при цьому!

Ведмідь прокинувся обуреним: "Чому ж ведмеді не літають? Хіба ж ми гірші за горобців чи качок? Хіба ж це справедливо?" І щоб якось втішити себе, він заварював повнісінький чайник ялинкового чаю, в який було так смачно вмочати ожинові коржики.

Одного осіннього дня під час чаювання ведмедю спало на думку, що для успішного польоту потрібні крила. "А що таке крила? - розмірковував ведмідь, сьорбаючи духмяний напій, - Крила - це ті самі лапи, тільки... тільки в пір'ї".

Він подивився на власні лапи, трохи почухав кошлату потилицю - і всі думки в його голові одразу посіли свої місця: "Ну, авжеж! Справа у пір'ї! - ведмідь ще раз зиркнув на чималі свої лапи, згадав, як легко ламає ними товстелезні гілки, коли майструє собі барліг, і підсумував, - Багато-багато пір'я".

Відчуваючи, що курс нарешті взято правильно, ведмідь заходився завзято шматувати подушки, перини та інші речі, що містили бодай одну пір'їнку чи пушинку. Всі подушки, які він мав, - від найменшої і до найбільшої - зазнали нищівної руйнації. Всі перини було вщент спустошено.

Вимазавши лапи густим диким медом, ведмідь поприліплював до них десять тисяч пір'їнок, ще й пушинок стільки ж, що зробило його схожим на карнавального актора. Оглянувши себе в дзеркалі, ведмідь залишився задоволеним. "Ну, тепер начувайся, кабане!" - промовив він і поліз на сусідній пагорб: ведмедю дуже хотілось, аби його перший політ було краще видно звідусіль.

"Ну, ось і все, - подумав ведмідь, - Зараз злечу!" Та як він не махав своїми лапами, як не підстрибував, як не крутився, як не мружився, уявляючи себе то горобцем, то качкою, а то й диким кабаном зі свого сну, але так і не зміг зрушити з місця.

Розчарований, ведмідь втомлено опустив свої лапи-крила і похилив голову. Раптом він почув бурхливі аплодисменти! Лісовим звірям, що зібрались на дивовижне видовище, яке являв собою танцюючий і стрибаючий ведмідь в пір'ї, така вистава дуже сподобалась. Вони гучно плескали в долоні, захоплено вигукуючи: "Вед-мідь! Вед-мідь! Вед-мідь!"

Це було дивовижне відчуття - дарувати радість та втіху іншим! Ведмідь підняв "крила" догори і добре потрусив ними, вихляючи своїм куцим хвостом та пританцьовуючи на задніх лапах. Це викликало нову хвилю оплесків і вигуків "Бра-во! Бра-во! Біс! Біс!"

Тож хоча ведмідь і не навчився літати, проте став чудовим актором. Кожну суботу він перевтілювався в якогось героя, даючи смішні, а часом навіть повчальні вистави, на які збирались звірі з усієї округи: і білки, і вовки, і олені, і їжачки, і хто там ще в тому лісі живе.

А дикий кабан - той взагалі виявився палким шанувальником акторського мистецтва та ще й до того ж талановитим драматургом. Тож ведмідь із кабаном остаточно примирились і з часом навіть стали найкращими друзями: кабан писав п'єси, а ведмідь їх виконував суботніми вечорами.

З того часу ведмідь вже не намагався літати. По-перше, він знайшов себе в акторстві і отримував із цього справжнє задоволення, а по-друге, вважав свої колишні мрії не більше, ніж дурничкою. "Головне - вчасно позбутись помилкових захоплень", - розповідав ведмідь сорокам, які брали у нього інтерв'ю після концертів.

І все ж таки інколи, коли над його головою проносилась галаслива зграя качок, що подавались у вирій, ведмідь на мить завмирав, задерши голову до неба. В цей час у його очах можна було прочитати не тільки захоплення, але й дрібку суму. Потім ведмідь зітхав, махав лапою і йшов до свого друга, дикого кабана, пити ялинковий чай з ожиновими коржиками та готуватись до чергової вистави.

 

Кінець

 

Ще казки Янка Гортала:

Подушкова Фея

ГОЛОВна казка

Таємниця Зубної Феї

 


 

Відео Янка Гортала для тебе:

Вчимо тварин у Київському зоопарку