Нова книга віршиків від Янка Гортала! Підтримати проект!

Таємниця Зубної Феї

Софійка, як зазвичай увечері, вже почистила зубки, одягнула піжаму та вклалася в ліжечко. Настрій у неї був нікудишній, адже сьогодні сталася одна неприємна подія, через яку вона набурмосено лежала під ковдрою, щось міцно стискаючи в кулачку.

У кімнату зайшла мама:

– Сонечко, нічого страшного не трапилося. У тебе просто випав перший зубчик, замість якого зовсім скоро виросте новий.

– Мамо, ти ж знаєш, що мені це не подобається. Дуже не подобається, – на очі дівчинки накотилися сльози. – Ну, нехай би ще у хлопців – їм без різниці, як вони виглядають. Хто ж таке вигадав, щоб у дівчат зуби випадали?!

Тут до кімнати зазирнув тато:

– Питаєш, хто це вигадав. Це все Зубна Фея, вона за дитячі зубки відповідає.

– Тато, а ти не міг би передати Зубній Феї моє прохання: я хочу назад свій зубчик, я не хочу іншого! – і сльози двома струмочками покотились по сумному личку Софійки.

Тато лагідно подивився на донечку та сказав:

– Розумієш, феї не приходять до дорослих і не розмовляють з ними. А от у тебе є чудова нагода, адже якраз сьогодні, коли ти будеш спати, Фея прийде по твій зубчик. Пропоную тобі написати для неї лист з твоїм проханням – хто знає, може, вона тобі щось і відповість.

– Свій зубчик я їй нізащо не віддам, – сказала Софійка. – Я міцно триматиму його в руці цілу ніч. Він мій! – Софійка показала кулачок та загрозливо помахала ним у повітрі.

– Хіба ти не хочеш подарунок від Феї? – спитала мама. – Ти ж знаєш, що за зубчик Фея тобі щось дасть.

– Я не хочу, не хочу ніяких дарунків, – насуплено промовила дівчинка. І додала: – Допоможіть мені, будь ласка, написати листа для Феї.
   
– Добре, – сказали тато і мама. Ось, що вони написали:

 

«Шановна Зубна Феє! Ми дуже поважаємо Вашу роботу, та чи не могли б Ви зробити виняток для дівчинки Софійки: не забирайте, будь ласка, її зубчик, а прилаштуйте його назад – туди, звідки він випав. З повагою, тато, мама та Софійка»

 

Так дівчинка і заснула, міцно тримаючи листа в одній руці, а у другій так само сильно стискаючи свій зубчик.

Серед ночі, коли вже всі давно спали, хтось легенько посмикав Софійку за рукав її піжами. Дівчинка відкрила очі і прямо перед собою побачила Зубну Фею, одягнену в трохи зашироке картате плаття, кумедний капелюшок з численними ґудзиками та кросівки.

– Привіт, Софійко!

– Доброї ночі! Невже... невже ти – справжня фея?

– Найсправжнісінька! – посміхнулась Зубна Фея, а потім вже без посмішки додала. – Знаєш, Софійко, я прочитала твого листа, але, на жаль, мушу відмовити тобі.

– Як відмовити?! – закліпала Софійка. Хіба можуть феї відмовляти дітям. Це ж нечесно! Хіба ти не добра фея?

– Добра. Але мені потрібен твій зубчик, а тобі потрібен новий, міцніший і більший. – Фея посміхнулась і простягла відкриту долоню до Софійки. – Ну, давай вже. Годі пручатись.

Софійка заперечно замотала головою:

– Я не віддам! Нащо він тобі? Для мене це рідний зубчик, а для тебе – просто сміття.

Фея спохмурніла:

– Така вперта дівчинка трапилась мені вперше. Доведеться розказати тобі мою таємницю. Тож слухай. У моєму Зубному Королівстві є чарівна галявина, на якій ростуть прекрасні білі квіти. Над квітками завжди гудуть маленькі золотаві бджілки, які збирають з них пилок. І це не простий пилок. Ти ж знаєш, що я відповідаю за усі дитячі зубки. Так ось, без цього пилку зубки у діток рости не починають. Коли ти була зовсім маленькою, я прилітала до тебе з цим. – І Фея дістала з кишені щось схоже на соляночку й потрусила нею перед Софійкою.

Софійка підставила ручку – і та вкрилась сріблястими крихточками, що майже зразу розтанули.

– Що це? – запитала Софійка.

– Це той самий чарівний пилок для росту перших зубчиків. Ти бачила колись маленьких діток, у яких мають прорізатись зубки?

– Так, бачила, – трохи скривившись, відповіла Софійка. – Якраз у мого двоюрідного братика ось-ось мають прорізатись зубки – так каже мама. То у нього весь час біжить слина, і це трохи огидно, чесно кажучи.

Фея розсміялась.

– Знаєш чому слинка біжить? Тому що пилок дуже смачний для малюків, і коли вони його бачать, то слинки вже не зупинити. З тобою, до речі, було так само. – На цих словах Зубна Фея підморгнула Софійці, а та трохи присоромилась, зрозумівши, що колись так само пускала слинки на смачний сріблястий пилок.

– Ну, от тепер ти все знаєш, – промовила Фея і знову простягла долонь.

– А до чого ж тут мій зубчик? Ти так і не сказала, нащо він тобі.

– Хіба не сказала? От забудькувата голова! Зубчик – це насінинка для чарівної квітки на моїй галявині. Розумієш, коли дитина стає дорослою, ті квітки, що виросли з її зубчиків, в’януть. І якщо не сіяти нові, то чарівний квітник зникне, пилку більше не буде, і у малюків не ростимуть зубки.

– Який жах! – прошепотіла Софійка і сама вклала зубчик-насінинку у руку Феї. – Лети швидше у своє Королівство і посади його. Я хочу, щоб для мого братика та інших діток вистачило чарівного пилку. Мені зовсім не жаль зубчика, у мене ж виросте новий. Правда?

– Правда, – посміхаючись, відповіла Фея. А тоді помахала капелюшком та розтанула у повітрі. А Софійка одразу міцно заснула...

Рано вранці тато з мамою прийшли до кімнати Софійки.

– Ще спиш, Сонько? – весело запитав тато.

Софійка радісно розплющила очі назустріч новому дню.
 
– Тато, мамо, а до мене вночі приходила Зубна Фея!

– Справді?! А що ж ти тоді досі затискаєш у руці? – поцікавилась мама.

Софійка відкрила свою долоньку: в ній виблискувала маленька прикраса для волосся. З білою квіточкою та золотавою бджілкою.

 

Кінець