Нова книга віршиків від Янка Гортала! Підтримати проект!

ГОЛОВна казка

Один хлопчик Івасик дуже не любив мити голову. А як не любив, то й не мив: за жодних обставин не дозволяв він ані милу, ані шампуню торкатись свого русявого волосся.

Мама щовечора слізно благала Івасика помитись. Тато просив сина навести лад у голові хоча б на свято. Бабуся з дідусем підлещувались до онука різними смаколиками. Та все було марно: Івасик не погоджувався - і край!

Якщо у когось з рідних уривався терпець, і мама чи тато вирішували нарешті силоміць помити Івасикову засмальцьовану макітру, той починав так голосно волати, що всім навколо ставало лячно. Він кричав так:

- А-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а!

Або ще ось так:

- Е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е!

Та страшніше за все ставало, коли Івасик переходив до літери "И". Тоді вже він горлав по-справжньому моторошно:

- И-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и!

Івасик

За днем минав день. Чуприна хлопчика ставала чимдалі брудніша та плутаніша. Окрім того до неї поприлипало багато всіляких речей, які вже просто неможливо було відокремити від Івасика.

Так, з одного боку його голови стирчав кінчик чиєїсь шкарпетки, над протилежним вухом виднілась обгортка від цукерки, а потилицю увінчував уламок іграшкового кораблика.

Все це доводило рідних хлопчика до відчаю. Івасику було шкода маму з татом. І інколи йому навіть здавалось, що він готовий до миття. Проте варто було малому зайти у ванну кімнату й уздріти там пляшку з шампунем, як рішучість вмить його полишала.

***

Одного разу, коли Івасик пішов за водою, неподалік пролітала дуже стурбована ворона. Вона проґавила час для гніздування і тепер поспіхом шукала, де б це звити своє кубельце.

Тут ворона побачила кошлату голову Івасика, що так нагадувала її торішнє гніздо. Зрадівши, ворона шуганула до хлопчика і, вчепившись у його чуб, заходилась кублитись.

- Вееееее! - заверещав Івасик і замахав руками, намагаючись скинути те, що так нахабно вмостилось у його волоссі.

- Каррр! Даррруйте, шановний, але що ви ррробите?

- Що я роблю? - перепитав Івасик - Хто там? І що ВИ робите в моїй голові?

- Я ворррона! І я не знаю нічого пррро вашу голову. А це - моє нове гніздечко, де я збиррраюсь вивести пташенят.

- Пташенят? У моїй голові?! - вжахнувся Івасик і почав швидше махати руками, щоб позбутись непроханої гості.

- Каррр! Прррипиніть це неподобство!

- Неподобство - це вдиратись у моє волосся і будувати там свої жахливі гнізда, - прошипів Івасик, не перестаючи відбиватись від ворони.

- Яке волосся? Я сиджу в якомусь смітнику, що якррраз чудово підходить для мого гніздечка. Ось гарррна шкарррпетка, а ось прррекрррасні кольорррові гілочки, що стануть мені в нагоді.

- То не кольорові гілочки, а олівці! А смітник - то моя голова! - заперечив Івасик.

- Немає рррізниці! - відрубала ворона. - Мені час гніздуватись, а ви мені заважаєте!

- Пані вороно, ну як ви не розумієте, що не можна будувати гніздо в моєму волоссі? - Івасик втомився і дуже хотів, щоб це жахіття нарешті скінчилось.

- Скажу вам прррямо, шановний: мені важко уявити це місце чиїмось волоссям: скільки я не літала, скільки всього не бачила, а такої занедбаної голови ще не зустрррічала!

Івасик, вже зовсім знесилений, сів на брівку і почав рюмсати.

- Ну-ну-ну! - заходилась втішати ворона - Не тррреба так побиватись. Це ж лише на один сезон.

При цих словах Івасик розридався ще дужче.

- Ну, чого ж ви так рррозхвилювались? От побачите, мої воррроненятка стрррашенно милі. Вам буде цікаво зррростати ррразом.

І хоча ворона намагалась говорити лагідно, Івасику лише гіршало.

- Ну, добррре! - не витримала ворона. - Я не буду тут облаштовуватись, хоча місцинка й дуже вдала.

Івасик припинив плакати і почав прислухатись.

- Але ви мусите мені пообіцяти, що сьогодні ж наведете лад у вашій голові. Бо це пррросто неподобство - щоб таке гарррне кубельце, та й пррропадало. Хай тоді не дістається нікому.

- Я обіцяю! - скрикнув Івасик. - Сьогодні ж помию волосся і більше ніколи-ніколи не дам йому забруднитись.

- От і добррре! А це я все ж таки візьму собі, якщо ви не пррроти, - сказала ворона і висмикнула з Івасикової чуприни оберемок олівців, - На згадку! Окрррім того, це мені знадобиться для мого нового гніздечка. Оррревуаррр!

Івасик був не проти. Він підхопився і стрімголов помчав додому.

Вдома Івасик, нічого нікому не кажучи, забіг у ванну кімнату, вихопив з полиці пляшку з шампунем, набрав повні легені повітря, збираючись з духом, поміркував секунду-дві... а потім рішуче замружив очі - й ретельно намастив шампунем свою голову.

Це було справжнє диво! Ванна наповнилась пухнастою і запашною піною. А від волосся Івасика почали відлипати загублені предмети. Першими посипались папірці і обгортки. Потім відклеїлась шкарпетка. За нею випали кілька ґудзиків. Коли ж від чуба віддерся уламок іграшкового кораблика, Івасик пригадав, як це приємно - мати чисте волосся і вільну від зайвих речей голову.

***

Щойно Івасик вийшов з ванни, бабуся одразу знепритомніла, дідусь схопився за серце, тато відкрив від здивування рота, а мама заплакала. І вже трохи згодом, коли всі вони зібрались на кухні за підвечірнім чаюванням, на їхніх обличчях була тільки радість.

Найбільше ж тішився сам Івасик. Він не лише позбувся ворони, подарував свято близьким та й просто врешті-решт помив голову, але й переборов свій страх, а це вже ознака дорослості. Івасик щиро пишався тим, що він тепер такий дорослий і... чистий. Та й справді було, чим пишатися.

***

А ворона звила велике і зручне кубельце на старому дубі в парку. На додачу до листя та гілочок вона використала Івасикові олівці, що перетворило гніздо на доволі оригінальну споруду.

Інші ворони злітались з усіх усюд, аби подивитись на таку дивовижну архітектуру. "Це барррокко!" - казали одні. "Ні, це рррококо" - заперечували інші. Та всі вони погоджувались з тим, що гніздо вийшло чудовим. "Каррр! Яка кррраса!" - казали ворони і схвально кивали дзьобами.

 

Кінець

 

Ще казки Янка Гортала:

Подушкова Фея

Ведмеже бажання

Таємниця Зубної Феї

 


 

Відео Янка Гортала для тебе:

Котра година? Вчимо час разом із ґавою