ГОЛОВна казка
Один хлопчик Івасик дуже не любив мити голову. А як не любив, то й не мив: за жодних обставин не дозволяв він ані милу, ані шампуню торкатись свого русявого волосся.
Мама щовечора слізно благала Івасика помитись. Тато просив сина навести лад у голові хоча б на свято. Бабуся з дідусем підлещувались до онука різними смаколиками. Та все було марно: Івасик не погоджувався - і край!
Якщо у когось з рідних уривався терпець, і мама чи тато вирішували нарешті силоміць помити Івасикову засмальцьовану макітру, той починав так голосно волати, що всім навколо ставало лячно. Він кричав так:
- А-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а!
Або ще ось так:
- Е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е!
Та страшніше за все ставало, коли Івасик переходив до літери "И". Тоді вже він горлав по-справжньому моторошно:
- И-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и!
За днем минав день. Чуприна хлопчика ставала чимдалі брудніша та плутаніша. Окрім того до неї поприлипало багато всіляких речей, які вже просто неможливо було відокремити від Івасика.
Так, з одного боку його голови стирчав кінчик чиєїсь шкарпетки, над протилежним вухом виднілась обгортка від цукерки, а потилицю увінчував уламок іграшкового кораблика.
Все це доводило рідних хлопчика до відчаю. Івасику було шкода маму з татом. І інколи йому навіть здавалось, що він готовий до миття. Проте варто було малому зайти у ванну кімнату й уздріти там пляшку з шампунем, як рішучість вмить його полишала.
***
Одного разу, коли Івасик пішов за водою, неподалік пролітала дуже стурбована ворона. Вона проґавила час для гніздування і тепер поспіхом шукала, де б це звити своє кубельце.
Тут ворона побачила кошлату голову Івасика, що так нагадувала її торішнє гніздо. Зрадівши, ворона шуганула до хлопчика і, вчепившись у його чуб, заходилась кублитись.
- Вееееее! - заверещав Івасик і замахав руками, намагаючись скинути те, що так нахабно вмостилось у його волоссі.
- Каррр! Даррруйте, шановний, але що ви ррробите?
- Що я роблю? - перепитав Івасик - Хто там? І що ВИ робите в моїй голові?
- Я ворррона! І я не знаю нічого пррро вашу голову. А це - моє нове гніздечко, де я збиррраюсь вивести пташенят.
- Пташенят? У моїй голові?! - вжахнувся Івасик і почав швидше махати руками, щоб позбутись непроханої гості.
- Каррр! Прррипиніть це неподобство!
- Неподобство - це вдиратись у моє волосся і будувати там свої жахливі гнізда, - прошипів Івасик, не перестаючи відбиватись від ворони.
- Яке волосся? Я сиджу в якомусь смітнику, що якррраз чудово підходить для мого гніздечка. Ось гарррна шкарррпетка, а ось прррекрррасні кольорррові гілочки, що стануть мені в нагоді.
- То не кольорові гілочки, а олівці! А смітник - то моя голова! - заперечив Івасик.
- Немає рррізниці! - відрубала ворона. - Мені час гніздуватись, а ви мені заважаєте!
- Пані вороно, ну як ви не розумієте, що не можна будувати гніздо в моєму волоссі? - Івасик втомився і дуже хотів, щоб це жахіття нарешті скінчилось.
- Скажу вам прррямо, шановний: мені важко уявити це місце чиїмось волоссям: скільки я не літала, скільки всього не бачила, а такої занедбаної голови ще не зустрррічала!
Івасик, вже зовсім знесилений, сів на брівку і почав рюмсати.
- Ну-ну-ну! - заходилась втішати ворона - Не тррреба так побиватись. Це ж лише на один сезон.
При цих словах Івасик розридався ще дужче.
- Ну, чого ж ви так рррозхвилювались? От побачите, мої воррроненятка стрррашенно милі. Вам буде цікаво зррростати ррразом.
І хоча ворона намагалась говорити лагідно, Івасику лише гіршало.
- Ну, добррре! - не витримала ворона. - Добррре! Забагато галасу, вологи й суму! Ця атмосферрра не спррриятиме вихованню дітей. Гаррразд, я не буду тут облаштовуватись, хоча сама місцинка, тррреба сказати, доволі вдала.
Івасик припинив плакати і почав прислухатись.
- Але ви мусите мені пообіцяти, що сьогодні ж наведете лад у вашій голові. Бо це пррросто неподобство - щоб таке гарррне кубельце, та й пррропадало. Хай тоді не дістається нікому.
- Я обіцяю! - скрикнув Івасик. - Сьогодні ж помию волосся і більше ніколи-ніколи не дам йому забруднитись.
- От і добррре! А це я все ж таки візьму собі, якщо ви не пррроти, - сказала ворона і висмикнула з Івасикової чуприни оберемок олівців, - На згадку! Окрррім того, це мені знадобиться для мого нового гніздечка. Оррревуаррр!
Івасик був не проти. Він підхопився і стрімголов помчав додому.
Вдома Івасик, нічого нікому не кажучи, забіг у ванну кімнату, вихопив з полиці пляшку з шампунем, набрав повні легені повітря, збираючись з духом, поміркував секунду-дві... а потім рішуче замружив очі - й ретельно намастив шампунем свою голову.
Це було справжнє диво! Ванна наповнилась пухнастою і запашною піною. А від волосся Івасика почали відлипати загублені предмети. Першими посипались папірці і обгортки. Потім відклеїлась шкарпетка. За нею випали кілька ґудзиків. Коли ж від чуба віддерся уламок іграшкового кораблика, Івасик пригадав, як це приємно - мати чисте волосся і вільну від зайвих речей голову.
***
Щойно Івасик вийшов з ванни, бабуся одразу знепритомніла, дідусь схопився за серце, тато відкрив від здивування рота, а мама заплакала. І вже трохи згодом, коли всі вони зібрались на кухні за підвечірнім чаюванням, на їхніх обличчях була сама лише радість.
Найбільше ж тішився Івасик. Він не лише позбувся ворони, подарував свято близьким та й просто врешті-решт помив голову, але й переборов свій страх, а це вже ознака дорослості. Івасик щиро пишався тим, що він тепер такий дорослий і... чистий. Та й справді було, чим пишатися.
***
А ворона звила велике і зручне кубельце на старому дубі в парку. На додачу до листя та гілочок вона використала Івасикові олівці, що перетворило гніздо на доволі оригінальну споруду.
Інші ворони злітались з усіх усюд, аби подивитись на таку дивовижну архітектуру. "Це барррокко!" - казали одні. "Ні, це рррококо" - заперечували інші. Та всі вони погоджувались з тим, що гніздо вийшло чудовим і навіть, якщо вірити воронам, пррречудовим. "Каррр! Яка кррраса!" - казали ворони і схвально кивали дзьобами.
Кінець
Ще казки Янка Гортала:
Подушкова Фея
Ведмеже бажання
Таємниця Зубної Феї
Відео Янка Гортала для тебе:
Котра година? Вчимо час разом із ґавою