Хмаринчині діти

В повітрі морознім на крилах тендітних
Кружляють сніжинки, хмаринчині діти,
Голівками білими дивляться в бо́ки –
Й здається їм світ неймовірно широким!

І падають, падають, падають тихо,
На вуха кота, на паркан і на стріху.
Сріблинками тануть в дитячих долонях,
У татових вусах, на маминих скронях.

Вже в білому диві ярки і горбочки,
А з хмарки все сиплються неба шматочки
І стеляться м'яко вони біля ніг,
Тихенько шепочуть: «Ми любимо всіх»...